Цікавинки для батьків

Щоб дитина вас почула. Обирайте стратегію.

Как говорить с ребенком, чтобы он стал успешным?

Как часто вы разговариваете с ребенком? О чем вы говорите? Проста ваша речь или сложна? Оказывается, от этого во многом зависит, каких успехов он добьется в будущем.

 

Все мы, так или иначе, разговариваем со своими детьми. Вопрос в том, о чем и как. Известные детские психологи Бетти Харт (Betty Hart) и Тодд Рисли (Todd R. Risley) в свое время выделили два типа общения родителей с детьми.

«Надень куртку», «Пойдем гулять» «Не трогай!» – это «деловой язык». Если родители этим и ограничиваются, такое общение сдерживает когнитивное развитие ребенка. Наоборот, если мы говорим с ребенком о самых разных материях, не упрощая свой язык, – то есть выстраиваем беседу двух полноправных участников, создаем своего рода «языковой танец», то тем самым развиваем его когнитивные способности и языковую компетентность. Как показали Бетти Харт и Тодд Рисли, словарь таких детей намного шире, чем у тех, с кем родители общаются сугубо функционально.

Когда родители говорят ребенку о своих желаниях и предпочтениях, даже у маленьких детей развивается способность видеть ситуацию глазами другого человека

Открытия Харт и Рисли дали толчок для множества новых исследований в этой области. Как выясняется, «качественное» общение дает ребенку самые разнообразные преимущества. Например, в 2006 году группа американских психологов поставила эксперимент, в котором матери должны были обсуждать с детьми различные события. При этом им нужно было задавать детям вопросы так, чтобы сфокусировать внимание ребенка на определенных деталях произошедшего (например, «Что мы делали в гостях у бабушки?»). Как оказалось, после таких обсуждений дети лучше помнили события и к тому же использовали больше стратегий запоминания.

Не менее важно для ребенка, когда родители открыто говорят ему о своих желаниях и предпочтениях, о том, что им хочется и что нравится. В этом случае, как показывает недавнее исследование, даже у маленьких детей развивается способность видеть ситуацию глазами другого человека. А это чрезвычайно важный фактор для развития его социальной компетентности.

Кроме того, ежедневные разговоры и неформальное, теплое взаимодействие родителей с ребенком устанавливают и усиливают их эмоциональную связь. А она, в свою очередь, помогает ребенку лучше воспринимать, уважать и усваивать те ценности, которыми руководствуются старшие. 

Способность родителей тонко чувствовать своего ребенка и откликаться на его потребности тоже очень важна для него. Как показало исследование, проведенное в 2014 году группой американских психологов, если в первые годы ребенка мать была чувствительна и отзывчива к нему, то впоследствии он оказывался успешнее в учебе, а его социальная компетентность была выше.

Джерело: http://www.psychologies.ru/roditeli/children/kak-govorit-s-rebenkom-chtobyi-on-stal-uspeshnyim/

Як сприймають діти те, що говорять їм дорослі! 

Учим детей «выпускать пар» и успокаиваться

Способы управления негативными эмоциями, описанные в данной статье, предназначены для домашнего использования, также их могут адаптировать педагоги, чтобы помочь детям управлять своим гневом во время пребывания в школе.

Когда детьми овладевают гневные чувства, им зачастую сложно успокоиться. Причина заключается в том, что, когда мы злимся, наш организм готовит себя к драке, сражению, поэтому, чтобы снова вернуться в нормальное состояние, ему требуется некоторое время.

Далее описаны несколько приемов, которым стоит обучить детей, чтобы они умели самостоятельно охлаждать свой гнев и успокаиваться.

1. Оценка уровня гнева

Использование шкалы для измерения гнева помогает детям лучше понимать свои гневные чувства и знать тот момент, когда необходимо применить одну из успокаивающих стратегий. Нарисуйте термометр с разбивкой шкалы от одного до десяти. Дайте названия отметкам низкого уровня (например, 0˚ – спокойный; 2˚ – немного раздраженный), среднего (например, 5˚ – весьма недовольный) и высокого уровня (например, 9˚ – очень рассерженный, потерял самоконтроль).

Поговорите с ребенком о сигналах организма, соответствующих каждому уровню гнева. Попросите его оценить свой гнев и следить за тем, как меняется его уровень. Это помогает детям быть внимательными к признакам возникновения гневных чувств и пытаться искать способы снижения определенного ими уровня гнева.

Когда уровень высок и поднимается выше отметки «6˚», гнев гораздо сложнее обуздать, поэтому научите детей в таких случаях просто уходить от ситуации. Они могут уйти в тихое место или попросить взрослого о помощи.

2. Использование методов релаксации

Существует множество способов расслабиться. Далее представлены некоторые полезныеметоды релаксации, которым необходимо обучить детей, чтобы они могли успокаивать свои гневные чувства.

• Глубокое дыхание. Медленное глубокое дыхание имеет очень полезный успокаивающий эффект. Научите детей глубоко вдыхать и медленно выдыхать, и это может помочь им успокоить гневные чувства.
• Визуализация. Попросите детей представить себе очень умиротворяющее и расслабляющее место или какое-то успокаивающее действие. Например, они могут представить себя плавающими на надувном матраце в бассейне. Можно комбинировать глубокое дыхание с визуализацией. Например, попросите детей представить свечу перед собой. Во время выдоха пусть они представят, что свеча мерцает, но не гаснет.
• Метод «робота/тряпичной куклы». Метод «робота/тряпичной куклы» полезен для снятия мышечного напряжения у маленьких детей. Попросите ребенка напрячь все мышцы тела и представить себя роботом. Пусть он поддерживает напряженное состояние в течение примерно 15-ти секунд. Затем попросите его расслабить все мышцы и представить себя тряпичной куклой, оставаясь в таком расслабленном состоянии также 15 секунд.

3. Использование успокаивающего внутреннего диалога

Этот метод заключается в том, чтобы говорить самому себе успокаивающие слова. Дети могут при этом использовать следующие формулировки:

• Смотри на это проще.
• Дыши глубже.
• Сохраняй спокойствие.
• Нормально, что я пока этого не умею.
• Расслабься.
• Не позволяй ему раздражать себя.
• Время отдохнуть!
• Старайся не сдаваться.

Чтобы научить детей использовать внутренний диалог, демонстрируйте его на собственном примере. Например, вы можете проговаривать вслух: «Мне нужно отдохнуть», «Я спокойна» или «Я не позволю, чтобы это вывело меня из себя». Вы также можете использовать успокаивающие фразы, чтобы научить детей справляться со стрессовыми ситуациями. Старшим детям задавайте такой вопрос: «Что ты можешь сказать сам себе, чтобы успокоить свой гнев?», это тоже поможет им научиться успокаивающему внутреннему диалогу.

Лучше всего практиковать эти техники, когда дети спокойны.

Джерело: http://ru.childdevelop.com.ua/articles/upbring/908/

П’ять секретів спілкування з підлітками

     Дистанціонування та гарячність часто є тими єдиними способами спілкування, до яких вдається ваш підліток, опинившись у складній ситуації, що, у свою чергу, провокує виникнення ще більшої кількості конфліктів. Ви й ваша дитина – це два різних світи, дві точки зору, і ваше спілкування може стати справжньою головоломкою.

      Багато батьків знають про те, що чим більше вони пригнічують своїх дітей, тим більше зустрічають спротиву та затятості при відстоюванні їх юнацьких поглядів. Підлітки емоційно реагують або замикаються в собі й думають: «Мої батьки не знають відповідь, то ж який сенс намагатись розкриватися перед ними? Я тільки негативно їх налаштую». Ви повинні зрозуміти, що мовчання або гостре реагування – це їхня спроба впоратися зі стресом і захиститись. Вони просто не знають інших, більш конструктивних способів.

Ось п’ять по-справжньому корисних порад, які ви можете застосувати при спілкуванні з вашими дітьми в їх важкий підлітковий період.

1. Постарайтеся зробити все, щоб діти захотіли вас почути. Є простий та універсальний секрет, який допоможе вам ефективно контактувати з вашим підлітком: незалежно від того, наскільки це важко, постарайтесь усі ваші розмови починати зі щирої спроби зрозуміти вашу дитину, навіть якщо ви абсолютно не згодні з нею або поки не розумієте, про що вона пробує вам розповісти.

Наприклад, ваша донька, замість того щоб виконувати домашнє завдання, сидить онлайн у чаті зі своїми друзями. Це зводить вас з розуму, і ви зараз же починаєте переживати та думати: «Якщо вона не пройде ще один тест, її середній бал знизиться і вона ніколи не вступить до університету. Яке майбутнє на неї чекає?». При цьому ваша донька думає зовсім по-іншому: «Мені обов’язково треба порозмовляти з Ірою. Якщо ми сьогодні не помиримось після нашої сварки в актовому залі, усі дівчата будуть проти мене, і завтра у школі вже ніхто не захоче розмовляти зі мною». Знову ж таки, ось вони – два різних світосприйняття.

      Спробуйте розпочати так: «Я розумію, наскільки тобі важко через те, що ти посварилася зі своєю кращою подругою. Однак треба буде пройти цей тест. Навчання у школі – це твоя праця, на тобі лежить відповідальність за її виконання в міру своїх здібностей. Отже давай сядемо і разом придумаємо хороший спосіб розпланувати твій вечір так, щоб ти все встигла». Тільки не кажіть: «Я розумію, але…», в цей самий момент це дискваліфікує все, що ви тільки-но сказали.

Почніть зі справжнього розуміння як з відправної точки і, перед тим як розповісти дитині про те, які зміни й корективи треба внести у своє життя, постарайтеся поставити себе на її місце. Такий підхід здатний практично чудовим чином «розкрити вуха» ваших дітей. Вони більше не будуть захищатись від вас, а навпаки, їм буде цікаво прислухатись до ваших слів.

2. Постарайтесь приборкати свою емоційну реакцію. У той момент коли ви пробуєте донести свої ідеї до підлітка, емоції можуть стати вашим ворогом. Нагадайте собі про те, що все, що він каже й робить, він робить абсолютно не для того, щоб насолити вам або чимось докорити. Так, вам можуть не сподобатись його поведінка чи думки, але постарайтеся тримати свої емоції при собі, навіть якщо ця поведінка впливає на ваш стан у цілому. Це нелегко, це важко, але це навичка, яку ви можете розвивати, як і будь-яку іншу.

Перед тим як розпочати розмову з дитиною, бажано подумки повторити таке: «Це як ділові переговори, нічого особистого». Коли ви дійсно навчитесь так думати, у вас не буде жодних причин, щоби злитись на свою дитину за те, що вона була самою собою. Її вибір може бути невірним, але це тільки тому, що в неї поки що немає потрібного набору навичок, щоби більш ефективно вийти із ситуації.

Тож ваше завдання полягає у тому, щоби супроводити її на шляху до прийняття більш грамотного та виваженого рішення, усіляко сприяючи засвоєнню потрібних навичок. Коли ви приймете це як своє батьківське завдання, то станете менш емоційними. Якщо ви знаходитесь у стані фрустрації, пам’ятайте, що не можна приймати все особисто на свій рахунок. Скажіть собі, що це всього лише звична проблема, що чекає на рішення і є частиною поточних питань виховання.

3. Ставте відкриті запитання, що вас цікавлять, але тільки не конфронтаційні. Попросіть вашого підлітка розповісти про свої ідеї та підтримайте його. Хай він побачить, що ви вірите в нього і не відчуваєте злості на його войовничі спроби утвердитись у цьому житті. Коли ви проявляє віру в його здібності та надаєте йому особистий простір для самостійного прийняття рішень, то ініціюєте розвиток у своєї дитини справжньої впевненості в собі.

     Не ставте конфронтаційних запитань, що можуть спровокувати в дитини бажання захиститись від вас: «Чому ти не можеш підвестись тоді, коли треба? Що з тобою відбувається?». Краще використовуйте відкриту форму діалогу: «У тебе є які-небудь ідеї, як підвестись тоді, коли треба?». Якщо дитина каже, що немає, запропонуйте кілька ваших власних варіантів і спитайте, який з них влаштує її більше. Вашому підлітку дуже важливо зрозуміти одну річ: йому самому доведеться вирішувати свої проблеми. Не переходьте на його територію. Просто допоможіть розібратися та прийняти рішення, а також будучи поруч, дозвольте пережити закономірні наслідки його поведінки.

   Ваше завдання полягає у сприянні самостійному та незалежному мисленню вашої дитини, завдяки чому вона відчує певний контроль над своїм життям. Відкрито вислухайте все, що вона скаже, та запропонуйте критично оцінити кожний з можливих варіантів. Що в них дійсно ефективно, а що проблематично для виконання? Якими можуть бути наслідки та пов’язані з ними переживання, як вона буде справлятися з ними?

4. Не відчувайте, що маєте якісь потреби, будьте незалежними. Намагайтесь не відчувати глибоку потребу в тому, щоб ваш підліток обов’язково співробітничав з вами чи завжди поводився добре. Коли ви чогось вимагаєте від своєї дитини – чогось, що покращить ваше самопочуття (і заспокоїть вас), ви стаєте вразливими, тому що вона зовсім не повинна давати вам це. Не отримуючи бажаного, ви будете ще більше прагнути контролювати свою дитину та маніпулювати нею. У свою чергу, ваш підліток буде ставати все більше й більше неслухняним або слухняним пасивно – у будь-якому випадку нічого доброго.

    Правда в тому, що для отримання почуття внутрішнього комфорту вам за великим рахунком ніхто не потрібен. Ви можете самі вирішувати свої власні проблеми й відчувати впевненість у своїх силах. Тож якщо ваш підліток щось робить певним чином, це його проблема – проблема, яку йому теж треба буде вирішити самому. Ваше завдання – подумати над тим, що ви зробите по відношенню до нього та як відреагуєте на його поведінку. Це як раз повністю у ваших руках.

     Спитайте себе: «Як я хочу діяти незалежно від того, що зробить моя дитина? З чим я можу миритись, а з чим ні?». Зберіть усі сили та скажіть собі: «Якщо моя дитина кричить на мене, замість того, щоб відчувати гостру потребу в тому, щоб вона припинила кричати, я можу просто розвернутись, піти геть і не втягуватись у конфлікт». Покажіть дитині, що не станете розмовляти, доки вона не підійде до вас увічливо та делікатно.

     Сенс ось у чому: коли ви не намагаєтеся примушувати дитину змінитись або відповідати певному шаблону, то можете виробити для себе вірну позицію. Як наслідок, ваша дитина стане більш слухняною, тому що не буде кому чинити спротив. Якщо ви робите спроби контролювати її та управляти нею, та ще й не реагуєте на неї, вона буде змушена боротися із самою собою, а не з вами.

5. Нічого не робіть, доки обидва не заспокоїтесь. Ще одне правило: нічого не робіть до тих пір, доки ви й ваша дитина не станете абсолютно спокійними. Просто нічого не робіть, нічого не кажіть. Ви можете, якщо потрібно, взяти тайм-аут на кілька хвилин або на стільки, на скільки буде потрібно. Коли емоції стабілізуються, сядьте та порозмовляйте. Дуже неефективно робити спроби починати обговорювати серйозні теми чи приступати до розв’язання конфлікту, перебуваючи в самому розпалі сварки. Тож, якщо ви або ваша дитина засмучені, зробіть паузу й поверніться до розмови тільки тоді, коли зможете порозмовляти у спокійному тоні.

     Якщо при спробі порозмовляти ваша дитина грубить або переходить межі дозволеного, усе одно тримайте себе в руках і зробіть усе можливе, щоб не втягнутись у конфлікт. Якщо в даний період часу ваші стосунки такі, що забезпечити відкриту, поважну бесіду неможливо, пам’ятайте, що проявляти мудрість і сталість – це все-таки ваше завдання.

Придумайте собі який-небудь ситуативний девіз, наприклад:           «Я в цей конфлікт не втягнусь, що б не було». Якщо ви зможете раз від разу слідувати цим словам, то з часом бунт та антагонізм стихнуть. І не переживайте, якщо іноді ви все-таки втягнетесь у негатив – залишатися сильним дуже непросто. А ще хороші новини полягають в тому, що чим більше ви будете відмовлятися брати участь у непотрібних сварках, тим легше вам буде зберігати спокій.

        Чи знайома вам така ситуація? Зранку ваш син (підліток) надовго зачиняється у ванній кімнаті, і це в той час, коли ви поспішаєте на роботу. Ви думаєте: «Як я змогла виховати таку неуважну дитину: вона проявляє до мене справжню неповагу!». Тим часом у ванній кімнаті ваш син схвильовано дивиться на своє віддзеркалення й думає: «Я ні за що не піду до школи з таким здоровенним прищем!». Ви втрачаєте терпіння і переходите на крик, стукаєте у двері й вимагаєте, щоб він поспішав. Він у відповідь кричить: «Боже, ти ж нічого не розумієш! Залиш мене у спокої!». Коли він нарешті виходить, то мовчить та ігнорує всі ваші зауваження. У підсумку ви запізнюєтесь на роботу й відчуваєте себе цілком розбитою, не розуміючи: «Чому моя дитина мене не слухається? Невже тепер вона завжди буде мені заперечувати?».

                          Джерело: http://childdevelop.com.ua/articles/psychology/50/   

Що вчителі можуть сказати батькам своїх учнів:

• Ми теж ненавидимо тести.
Ми втомилися від стандартизованих тестів і необхідності "вчити для тесту".

• Ми теж любимо канікули.
Ми чекаємо на літо і вихідні так само, як і ваші діти.

• Кожна дитина особлива, але ...
Ваша дитина може бути центром вашого всесвіту, але ми повинні розділити свій ще з 30 дітьми.

• Не виставляйте нас винними.
Не просіть робити вашу брудну роботу. Ми бажаємо батькам навчити своїх дітей відповідати за свої дії замість того, щоб тиснути на нас, примушуючи посилити правила в школі.

• Викладання - це покликання.
У світі немає жодного вчителя, який міг би сказати, що викладає заради грошей.

• Ви робите вашу роботу, ми робимо нашу.
Є батьки, які, будучи директорами своїх компаній, приходять в школу і вказують, як потрібно вести уроки. Але нам би навіть в голову не прийшло йти до них в офіс, щоб розповісти, як слід керувати відділом.

• Ми витрачаємо гроші з власних кишень.
Вчителі часто купують речі, які їм потрібні для ефективної роботи з класом, на свої власні гроші.

• Розмовляйте зі своїми дітьми.
Батьки купують своїм дітям гаджети і одяг, іграшки та подарунки, але їм потрібно просто увага, хоча б розмова з вами. Вони хочуть знати, наскільки вас цікавить їх життя.

• Школа / університет - це ще не все.
Успіх не в тому, щоб перетворити дитину в наповнену знаннями флеш-карту і підготувати до вступу в університет. Чуйні батьки знають, що в цьому світі є місце для кожної дитини і без гарного виховання і сприятливої атмосфери в родині неможливе щастя.

• Дозвольте вашим дітям робити помилки.
Ми знаємо, що ви прекрасно впораєтеся, але перестаньте все робити за ваших дітей і дозвольте їм робити помилки. Як інакше вони будуть вчитися? Діти не мотивовані на успіх, коли знають, що за них в будь-якому випадку все вирішать.

‎Марина Довганова‎ до Електронні книги Ранок

Навыки разрешения конфликтов 

для подростков

Быть подростком нелегко. Промежуток времени между взрослой жизнью и детством полон перемен – как физических, так и эмоциональных. Из-за высокой гормональной активности подростку порой трудно оставаться «социальным». Истерики, обиды, игнорирование родителей – все это стандартное для него поведение. Большинство подростков считают, что остальные «просто не догоняют». Но мы все были подростками. Мы обязательно догоним!

Для того чтобы подросток легче справился с этим тяжелым переходным периодом, предоставьте ему набор необходимых жизненных навыков. В частности, все подростки должны овладеть навыками разрешения конфликтов. И вам как родителю предстоит стать в этом деле настоящим учителем.

Почему возникают конфликты?

Конфликты являются частью жизни. Независимо от того, насколько сильно вы хотите защитить своего ребенка от конфликтов, он обязательно столкнется с ними в реальности. Конфликт может возникнуть в семье, с братьями, сестрами и родителями, с друзьями и с обществом в целом. Но есть то, что нужно обязательно объяснить ребенку – конфликт не всегда дает отрицательный опыт. Помните: конфликт может привести к изменениям, позитивным изменениям!

Последствия конфликтов

Когда дело доходит до конфликта, без набора необходимых навыков подросток может попасть в сложную ситуацию. Дома неразрешенные конфликты могут привести к обострению отношений. За пределами семьи конфликты приводят к разбитой дружбе, наказаниям за плохое поведение (в школе) и даже насилию!

Обучение подростков навыкам разрешения конфликтов

Помочь ребенку эффективно преодолевать негативные моменты и ориентироваться в жизни – это часть ваших родительских обязанностей. С раннего возраста начните обучать его простым и действенным способам управления конфликтами. Возможно, ребенок не поблагодарит вас за это сегодня, но вы сможете гордиться хорошо проделанной работой!

Познакомьте подростка со следующими «заповедями» урегулирования конфликтов.

• Заповедь 1: конфликт – это реальность, убежать от него не получится, игра в прятки не решит проблему.
• Заповедь 2: проблема не исчезнет только по твоему желанию. Не притворяйся и не надевай маску. Прятать свои чувства – не самый лучший вариант.
• Заповедь 3: учись бороться с проблемой, а не с человеком. Конфликт возникает из-за спорного вопроса (сложной ситуации), а не из-за человека. Не переходи на личности.
• Заповедь 4: проявляй уважение. Прислушивайся к другому человеку. Слушай внимательно. Слушать родителей или учителей иногда скучно, но абстрагирование не решает проблем.
• Заповедь 5: будь ассертивным* – демонстрируй вежливую настойчивость. При решении конфликтов не нужно проявлять ни пассивность, ни агрессию. Быть ассертивным – это значит выражать свое мнение уверенно и спокойно, испытывая уважение как к себе, так и к оппоненту.
• Заповедь 6: учись договариваться. Это самый важный навык, который следует приобрести. Умение договариваться пригодится тебе в долгосрочной перспективе.
• Заповедь 7: придерживайся настоящего времени. Не вспоминай прошлые обиды и разногласия. Это еще больше усугубит конфликт.
• Заповедь 8: замалчивание не помогает. Дуться на оппонента так же плохо, как и проявлять к нему агрессию – проблема останется нерешенной. Обсуждай ее.
• Заповедь 9: будь понимающим. Попробуй поставить себя на место другого человека. Не занимай оборонительную позицию и внимательно анализируй ситуацию с различных точек зрения.
• Заповедь 10: научись извиняться. Встань перед зеркалом и тренируйся, если это необходимо! Если ты не прав, прими это, от этого ты не станешь «слабаком». Наоборот, только сильный человек может сказать «извини». Это простое слово творит чудеса, попробуй!

Перечисленные навыки, представленные в виде заповедей, помогут подростку не только решать конфликты, но пригодятся в жизни в целом. Подростки упрямы, и если вы начнете терять терпение, просто сделайте глубокий вдох. Помните, что вы тоже когда-то были подростком.

Очень важно уже с раннего возраста начинать прививать данные навыки. Обучение разрешению конфликтов в подростковом возрасте поначалу превращает детей в бунтарей, и вы как родитель должны быть рядом с ними. Присутствуйте, будьте в курсе того, что происходит в жизни ребенка, но делайте это с уважением к их личному пространству. Гормоны со временем утихнут, просто постарайтесь не позволить им оставить неизгладимый след в жизни вашего ребенка!

* Ассертивность - поведение, сочетающее внутреннюю силу и вежливость к окружающим. Это способность в ситуации внешнего давления корректно отстаивать свои интересы и свою линию поведения, спокойно говорить «нет» тому, что вас не устраивает и продолжать в социально приемлемой форме эффективно настаивать на своих правах.

Джерело: http://ru.childdevelop.com.ua/articles/conflict/435/

Батьківські помилки та шкільні успіхи дітей

     Більшість батьків намагаються робити все, щоб їхні діти були готові до кожного нового навчального року: купують шкільне приладдя й новий одяг, розмовляють з дітьми про те, скільки радості й задоволення принесе їм новий навчальний рік, і багато-багато іншого. Здавалося б, усе підготовлено – усе добре, але батьки все одно турбуються, чи зможуть вони ефективно допомагати дітям при виконанні домашніх завдань і підтримувати їх задоволення від навчання, яке повинно залишитися з ними на все життя.

       Ми хочемо, щоб наші діти досягали успіху, щоб вони раділи своїм досягненням та отримували додаткові можливості в майбутньому. Але нас гнітить хвилювання, чи не відобразиться погане навчання дитини на нас як батьках. Ми відчуваємо тиск, щоби зробити все для досягнення успіху нашими дітьми. Часто з найкращими намірами ми використовуємо зовсім неправильні стратегії.

                 Ми дорікаємо й читаємо дітям нотації

     Батьки, як правило, не прискіпуються до дітей із приводу виконання домашніх завдань і звички вчитись, доки не з'являється певна проблема (наприклад, дитина виконує домашнє завдання недбало або взагалі відмовляється його виконувати). Зауваження й незадоволення все ускладнюють, тому що дитина буде або гніватись на вас, або припинить звертати на вас увагу. Корисніше буде спробувати вирішити проблему разом з нею. Попросіть дитину самостійно придумати кілька способів того, як покращити ситуацію, що склалась. Разом поміркуйте над тим, як зробити виконання домашнього завдання більш цікавим. Спробуйте хоча б одну зі своїх ідей та обговоріть, наскільки вона виявилась результативною.

Ми постійно керуємо дітьми

        Ми не довіряємо здатності дитини зробити все правильно, тому часто вказуємо їй, що робити, коли та як. Це може діяти в короткостроковій перспективі, але не вчить дітей ставати самостійними в навчанні та брати на себе відповідальність за свою роботу. Замість того щоб активно керувати та спрямовувати, ставте перед дитиною запитання, відповідаючи на які, вона легше зрозуміє, що їй треба зробити: «Що ти будеш робити? Коли ти будеш це робити? Як я про це дізнаюсь? Яку відповідальність за це ти готовий взяти?».

Ми зосереджуємо увагу на майбутній користі від навчання

        Як батьки ми знаємо, наскільки важливою є якісна освіта для майбутнього життя. Тільки не чекайте, що ваших дітей буде мотивувати ця думка; вони більшою мірою зосереджені на сьогоденні й мало замислюються про майбутнє. Для того щоб мотивувати їх, звертайте увагу на безпосередні переваги навчання, які існують вже зараз (отримання задоволення, розвиток нових навичок, можливість займатись командними видами спорту у школі й т. п.).

Ми залишаємо домашнє завдання на кінець дня

        Якщо дитину примушують виконувати домашнє завдання пізно ввечері, безпосередньо перед сном, не залишають їй часу для ігор, вона втрачає мотивацію на ефективну роботу й не хоче вкладатися спати, у неї виникає потреба побавитись і порозважатись. Підвищуйте мотивацію своїх дітей, щось їм пропонуючи, чого вони будуть з нетерпінням очікувати після виконання домашньої роботи. Улюблені телепрограми, відеоігри, телефонні розмови або особливі смаколики – усе це чудова винагорода за виконання домашнього завдання, яка може дати дитині додатковий стимул впоратись із виснажливою й нудною справою.

Наполягаємо на заняттях протягом тривалого часу

    «Ти будеш сидіти тут, доки не виконаєш все домашнє завдання», – це може пригнічувати дітей і спонукати до опору, провокуючи виникнення конфлікту. Замість цього заплануйте 10–15 хвилин навчального часу, потім п'ятихвилинну перерву, потім ще 15 хвилин навчання. Повторюйте цей цикл настільки часто, як це необхідно для виконання домашніх завдань. Якщо діти будуть займатись подібним чином, вони отримають значно більше користі.

   Зачиняємо дітей вдома за невиконані завдання й погані оцінки

       Це не можна назвати ефективним способом допомоги дітям домогтись більшого успіху в майбутньому. Замість цього використовуйте навички вирішення проблем: «Чим тобі допомогти, щоб наступного разу ти впорався краще?». Пропонуйте свою підтримку й давайте дітям стимул для хорошого навчання (додаткові привілеї, особливу винагороду).

             Не спілкуємось з учителями

         Спілкування означає двосторонній зв'язок: дайте вчителю знати на ранньому етапі, як він може найкращим чином підтримати інтерес вашої дитини до навчання (яким чином вашадитина вчиться найкраще?), а потім періодично питайте вчителя: «Як я найкраще можу допомогти дитині вивчити цей предмет удома?». Не чекайте батьківських зборів, щоб дізнатися про успіхи вашої дитини або які проблеми необхідно відкоригувати.

Занадто багато уваги приділяємо оцінкам 

і результатам тестів

      Коли діти дізнаються про те, що «оцінка найважливіша», вони швидко втрачають інтерес до процесу навчання й нових відкриттів і замість цього зосереджуються винятково на результаті. Якщо діти не можуть отримати потрібну оцінку або досягти очікуваного результату, вони починають турбуватись, що, як правило, не сприяє підвищенню їх мотивації на те, щоби краще старатись. Діти повинні чути від нас, що успіх приходить у різних формах. Деякі учні досягають успіху у спорті, драматичному мистецтві, музиці або малюванні; деякі розвивають чудові лідерські навички, соціально відповідальну позицію, примирюють однолітків або добре ставляться до тварин. Якими б не були сильні якості вашої дитини, звертайте більше уваги на її таланти, ніж на оцінки.

Суворо дотримуємось навчальної програми

       Оскільки діти вчать те, чого від них очікують у школі, цього достатньо, чи не так? Швидше за все, шкільна програма цього року не повністю відповідає інтересам і допитливості вашої дитини (можливо, вона захоплена китами й акулами, космічними подорожами, життям джунглів, літаками тощо). Заохочуйте її природну любов до навчання, питаючи: «Якби ти міг вивчати все, що хочеш, що б ти вивчав?», а потім дайте їй книги, відео, водіть на екскурсії в музеї та (найголовніше) ведіть дорослі розмови на ці теми.

Ми не моделюємо освіту протягом усього життя

     Чи спостерігають діти вашу зацікавленість і наснагу із приводу навчання, вивчення та досягнень? Чи читаєте ви вдома книги? Чи ходите в музеї? Цікавитесь новими відкриттями? Розмовляєте про нові ідеї? Пам'ятайте, що наші діти завжди спостерігають за тим, що ми робимо.

                                                                                                                          Джерело: http://childdevelop.com.ua/articles/school/1134/

                                          

Як зблизитися з дитиною через розповідь

Не таємниця, що в батьків-оповідачів більш виражений емоційний зв'язок зі своїми дітьми. У цій статті пропонуються п'ять способів ще більшого зближення із сім'єю за допомогою вміння розповідати казки та всілякі історії.

У багатьох із нас найяскравіші спогади дитинства пов'язані з тим, як наші батьки, вкладаючи нас спати, обіймали й розповідали на ніч казку. Деякі з казок були взяті із книг, але найкращі історії батьки придумували самі. Неможливо забути ці затишні вечори, коли наші думки неслись геть у казкові країни, і ми занурювались у чарівні сни.

Вважається, що вміння розповідати історії – це мистецтво, яке приносить дітям психологічну, соціальну та академічну користь. Усі ми, незалежно від віку, любимо цікаві розповіді. Діти теж люблять тривалі історії, слухаючи які, вони вдало розвиваються. На жаль, у наші дні мистецтво розповіді зникає, тому що багатьом зайнятим і перевантаженим роботою батькам просто не вистачає часу на своїх дітей.

Якщо ви хочете зробити життя сім'ї більш цікавим, використовуйте п'ять порад, запропонованих далі у статті, які допоможуть зблизити вашу сім'ю за допомогою мистецтва творчої розповіді.

Порада № 1. Використовуйте підказки із книг з ілюстраціями

Якщо ви не впевнені, що зможете самостійно придумати казку, сповнену мрій і чарівництва, візьміть дитячу книжку з картинками й почніть вбирати барвисті візуальні ідеї створення історій, які чекають вас на кожній сторінці. Одна з книг, яка пропонує чудові ідеї для початку мрійливої й заколисуючої казки на ніч, це «Баю-люлі, місяць» Маргарет Уайз Браун, перекладена російською мовою. Її класичні рядки звучать так: «У великій зеленій кімнаті маленький зайчик, захований у ліжку... добраніч, кімната, баю-люлі, місяць». Малюки люблять її. Використовуючи дивовижні й чарівні слова автора, можна змінювати цю казку, додаючи в неї особливі деталі кімнати своїх дітей.

Іноді вечорами можна складати смішні історії або кумедні віршики на сюжети симпатичних плакатів чи картин, що висять на стінах у дитячій кімнаті, або придумувати пригоди для м'яких іграшок чи улюблених ляльок ваших дітей. Завдання полягає в тому, щоби придумати винятково позитивну казку, використовуючи в якості головних героїв реальні дитячі іграшки й дорогі їх серцю предмети.

Іноді ви можете самі навіть не підозрювати, чим закінчиться ваша казка. Але вираз обличчя дитини, яка намагається не закривати свої стомлені оченята, щоб дізнатися, що буде далі, – вартий ваших зусиль.

Порада № 2. Історії не повинні бути нудними

Розповідь – це більше, ніж просто переказати історію вголос. Вона вимагає й інших навичок. Розповідаючи казку, дуже важливо використовувати різні інтонації голосу. Якщо ви розмовляєте монотонно, стає нудно. Ви повинні використовувати різну висоту й гучність голосу, уявляти себе в ролі одного з персонажів. Перед тим як почати розповідь, поставте перед собою такі запитання: ваш персонаж лагідний, як овечка, чи галасливий і повний життя? Своєю казкою ви хочете дати дитині життєвий урок чи просто намагаєтеся, щоб вона отримала задоволення?

Найчастіше найбільше задоволення діти отримують від того, як батьки розповідають казки. Вони, як правило, люблять історії, сповнені енергією й ентузіазмом, і навіть якщо ви придумаєте найбезглуздішу казку в світі, але розкажете її щирим, непідробним тоном, образно й емоційно, діти будуть просто в захваті від неї.

Улюбленим персонажем дітей може стати навіть білка, яка живе на дереві поруч з вікном їх кімнати. Але це повинна бути не звичайна, а супербілка, яка спостерігає за всім, що відбувається в домі, тому що любить сидіти на високій гілці, з якої добре проглядається дитяча кімната. Коли діти довго не можуть заснути, ця маленька «розвідниця» зауважує це й радить батькам приділити сьогодні трохи більше уваги своїм дітям. Коли старша дитина проявляє додаткову турботу про молодшу або робить для неї що-небудь приємне, супербілка поспішає повідомити цю новину батькам, і на наступний день старшу зовсім несподівано винагороджують. Розповіді про білку можуть тривати безкінечно; діти все життя будуть пам'ятати чарівні вечори, коли батьки розповідали їм ці дивовижні історії.

Порада № 3. Вигадуйте інтерактивні історії

Найкращий спосіб почати свою розповідь – просто спитати дитину: «Яку казку ти хотів би сьогодні послухати?». Уже з першого запитання ви активізуєте її й залучаєте до розповіді. З іншого боку, не дивуйтесь, якщо це запитання спантеличить дитину, і поміркувавши, вона скаже: «Я не знаю». Коли це станеться, попросіть її не замислюючись вимовити перше, що спаде їй на думку. Наприклад, якщо дитина не може порадити вам ідею для казки, попросіть назвати першу тварину, про яку вона подумає. Вона може відразу ж крикнути «Пушок» – ім'я своєї улюбленої м'якої іграшки-кролика.

Згадуйте все, що так чи інакше пов'язано із кроликом, – морквину, великі вушка, веселі стрибки, зелені луки. Зробіть цю історію витвором спільних з дитиною зусиль і почніть першими: «За старих часів жив-був пухнастий коричневий кролик на ім'я «Пушок». Він жив у класі третьокласниці Поліни. Усі її однокласники були в захваті від Пушка, крім однієї дівчинки. Її звали _______, і причиною, через яку вона не любила кролика Поліни, була _______». Так створюється взаємозв'язок між вами й вашою дитиною, і на той час, коли історія закінчиться, ви обоє будете залучені й отримаєте море задоволення й веселощів. Це може тривати всього десять-п'ятнадцять хвилин, але спільно проведений час буде пригадуватись і вами, і дитиною все життя.

Порада № 4. Учіться у професіоналів

Якщо ви хочете вдосконалювати свої навички, учіться в майстрів. Одне з чудових джерел навчання письменницької майстерності – це ваша місцева бібліотека. Поцікавтесь, які курси або заняття з письменницької майстерності або мистецтва оповіді проходять у ній або де-небудь в іншому місці, і відвідуйте їх зі своїми дітьми. Звертайте особливу увагу на експресію, манеру вимови, міміку й пантоміміку оповідача. Навіть якщо ви використаєте всього лише одну чи дві поради, які стануть у пригоді вам для ваших історій, ви зможете сильніше зблизитися з дитиною за допомогою магії розповіді.

Порада № 5. Одного разу на фотографії

Один з чудових способів почати розповідь – розкрити сімейний фотоальбом. Навіть якщо у вас немає альбому для фотографій, візьміть кілька випадкових фото вашої родини або виберіть їх з вашого смартфона й беріться до роботи. Покажіть дитині фото, а потім або згадайте про події, пов'язані із цією фотографією, або придумайте нову історію з участю дитини й ситуації на фото в якості основної теми.

Якщо у вас є недавні фото з відпустки, можна придумати фантастичну історію за участю членів вашої родини, схожу, наприклад, на дитячий мультфільм «Полярний експрес» Кріса Ван Оллсбурга (про незвичайну подорож маленького хлопчика на чарівному поїзді під назвою «Полярний експрес», який мчав у переддень Різдва на Північний полюс до Санта-Клауса), при цьому ви можете придумати свій альтернативний розвиток сюжету. «Сніг падав швидко, протягом кількох коротких годин засипав майже всі наші двері. Вітер вив, і незабаром згасло все світло. Ми всі зібрались біля каміна в затишних піжамах, коли раптом пролунав стук у двері. Ми нікого не чекали так пізно вночі, тому дивились на тата, чекаючи, що ж він зробить. Батько повільно підвівся зі свого зручного крісла й так само повільно пішов відчиняти двері. Перш ніж він встиг покласти руку на ручку дверей, весь дім затремтів і почав наростати звук потяга, що наближався...».

Використовуйте це. Як тільки ви почнете розповідати, ваша власна фантазія настільки бурхливо розіграється, що непомітно для вас самих ви повністю поринете в захоплюючу розповідь, яку придумали для дітей, лише поглянувши на одну-дві сімейні фотографії. Творчі можливості безмежні!

Джерело:http://childdevelop.com.ua/articles/develop/1061/

                                                                     

Просити вибачення в дітей - вкрай важливо Уявіть собі таку ситуацію: день якось не вдався зранку. Настрій відповідний. Ваша чотирирічна донька чекає сніданку на кухні, сидячи на своєму улюбленому стільчику. Поруч з нею по підлозі повзає ваша молодша дитина. Ви вже спізнюєтесь на роботу, але дружина попросила допомогти їй і приготувати сніданок для всіх. Терпіння ніколи не було вашою сильною рисою, але ви намагаєтесь бути корисним для своєї сім'ї. Ви погоджуєтесь приготувати сніданок і запитуєте в доньки: «Що тобі приготувати?». Дитина відповідає: «Тост». «Чудово. Тост готується швидко. Добрий вибір, донечко, – кажете ви. – Хочеш молока?». «Так, будь ласка», – відповідає вона. «Добре. Ось твоє молоко». Потім ви питаєте: «А чим тобі намазати тост? Давай, маленька, міркуй. У тебе є кілька варіантів: масло, згущене молоко або варення». На що вона відповідає: «Масло і згущене молоко зверху, будь ласка». Ви блискавично намазуєте масло на тост, відкриваєте банку зі згущеним молоком, збираєтеся занурити в нього ложку, і тут відбувається таке. Ваша чотирирічна дівчинка питає, чи помили ви ложку. Що ж, правильно. Нічого особливого. Дві секунди: сполоснув – і ложка готова. З іншого боку, запитання трохи дивне. Чотирирічних дітей зазвичай не хвилює, чи забруднені столові прибори. А цю чотирирічну дівчинку, бачте, хвилює. «Будь ласка, помий ложку», – просить вона. І тут ви, уже не в силах стриматись, починаєте кричати, впадаєте в істерику. А коли повертаєтесь до дитини, усе, що ви бачите, це її голівку зі світлим волоссячком, яка схилилась вниз та опустила очі, їй стало соромно за своє запитання, ніби вона зробила щось неправильно. О Боже! Ви коли-небудь казали або робили щось дурне чи образливе по відношенню до своєї дитини? Якщо так, то ласкаво просимо у клуб батьків, ви такий не один. Кожний батько іноді робить так, що в такі моменти вміння вибачитися стає йому вкрай необхідним. Ми постійно просимо наших дітей вибачатись перед іншими людьми. Але коли ви самі востаннє просили вибачення у своєї дитини? Може здатись дивним вибачатись перед людиною, яка набагато молодше й менше від нас самих. Можливо, здається переконливішим ховатись за стіною свого авторитету: я старший, я головніший, тому мені зовсім не обов'язково вимовляти слова вибачення. Ні, обов'язково. Це насправді дуже важливо. Діяти правильно не означає підтримувати образ ідеальної й непогрішної людини. Швидше це означає спокійно й чесно визнати власні помилки й недоробки, любити своїх дітей більше, ніж власну гордість. Тому, будь ласка, якщо це необхідно, вибачтесь перед своєю дитиною. Ось кілька порад, які варто врахувати, щоб більш грамотно вибачатися перед дітьми. Моделюйте ту поведінку й ті якості, які ви хочете бачити в дітях. Існують деякі основні принципи розумних вибачень. Пам'ятайте: ви вчите дітей усього, що робите самі. Якщо ви хочете, щоб діти вміли чесно, щиро, скромно вибачатися, будьте чесним, щирим і скромним. Будьте конкретним. Розповідайте своїй дитині, за що конкретно ви вибачаєтесь й чому. Погане вибачення: «Я шкодую із приводу ситуації з тостом, добре?». Дещо кращий спосіб вибачитись: «Я шкодую, що розсердився через ложку. Я дуже поспішав». Краще вибачення: «Я шкодую, що розсердився й почав кричати. Це було неправильно». Найкраще вибачення: «Маленька, вибач мене. Я був розгніваний і накричав на тебе. Це тато вчинив неправильно, а не ти. Я люблю тебе. Будь ласка, пробач мене». Поводьтесь відповідно до віку дитини. Якщо дитина маленька, спустіться до рівня її зросту. Ви набагато більше, ніж ваш малюк, тому зробіть себе максимально доступним. Сядьте навпочіпки чи просто сядьте. Налагодьте хороший зоровий контакт з нею, обніміть її. Ваше тіло говорить не менше за ваші слова, а скромна і смиренна поза повідомляє дитині величезну кількість інформації, яку вона навряд чи сприйме на слух. Якщо дитина доросла, використовуйте більше слів – докладіть всіх зусиль, щоби переконати її в тому, що тато помилявся, тато любить її. І пам'ятайте про те, що дорослим дітям теж необхідні ваші обійми.                                    Джерело:http://childdevelop.com.ua/articles/upbring/1057/

Які фрази краще не казати своїм дітям

Існують відверто неправильні, шкідливі та страшні слова, які діти іноді чують на свою адресу (наприклад, «Краще б тебе в мене взагалі не було» або «Ти і є причина, через яку ми з татом розлучаємось»). Але ви можете здивуватись, виявивши, що деякі, здавалося би, нешкідливі висловлювання можуть викликати образу, знизити самооцінку або призвести до інших небажаних хвилювань ваших дітей. Часто із кращих міркувань батьки кажуть дітям якісь слова, не замислюючись про те, як вони їх сприймуть. У даній статті зазначено десять фраз, адресованих дітям, перш ніж казати які, треба двічі подумати.

1. «Я знаю, що ти можеш намагатися краще»

Чи буває так, що ви відчуваєте розчарування в успіхах своєї дитини у школі, спорті, музиці та вважаєте, що вона здатна досягти набагато більшого? І хоча ви (треба сподіватись!) не кажете таких відверто образливих слів, як «Ти такий лінивий!», будь-який коментар, який свідчить про ваше незадоволення зусиллями дитини, може не тільки розчарувати її, а і призвести до протилежного результату (руйнування її мотивації на докладання великих зусиль).

Якщо ваше «Намагайся краще» відноситься до завдань і домашніх обов'язків, чітко промовляйте свої очікування: «Коли ти прибереш у своїй кімнаті, то зможеш піти пограти на вулицю». Якщо ви кажете про навчання, бажаючи відзначити вкладені дитиною зусилля, скажіть: «Ось як! Додатковий час, який ти витратив на твір, приніс просто дивовижні результати».

2. «Ти впевнений, що хочеш з'їсти другий кекс?»

Безсумнівно, ви маєте хороші наміри підтримати фізичну форму та здоров'я вашої дитини, але краще уникати будь-яких розмов, які можуть сприяти її негативному сприйняттю свого тіла. Якщо ви турбуєтесь про те, як ваша дитина харчується вдома, дійте, а не кажіть, наприклад, наповніть холодильник здоровою їжею та зробіть акцент на заняттях фізичними вправами всією сім'єю, наприклад, здійснюйте спільні післяобідні прогулянки. У такому випадку, якщо в гостях дітей стануть пригощати кексами, нехай вони пригощаються на здоров'я.

Завжди підтверджуйте свої слова власними діями. Ви дасте дитині дуже суперечливий приклад, якщо попросите її прибрати руки від коробки з печивом, а самі станете поглинати чіпси. До речі, те ж стосується й ваших похвал, таких як «Ти добре їси»; намагайтесь уникати ярликів («Мій син такий вибагливий в їжі», «Моя донька любить пробувати нові страви», «Мою дитину треба тримати подалі від солодкого»), щоб не перетворити питання харчування на справжню проблему. Намагайтесь робити конкретні й позитивні коментарі із приводу харчування дитини: «Чудово, я бачу, ти спробував крем-суп!».

3. «Ти завжди...» або «Ти ніколи...»

Безумовно, слова «завжди» або «ніколи» часто майже рефлекторно вилітають з наших вуст («Ти завжди забуваєш класти шкарпетки в кошик для брудної білизни!» або «Ти ніколи не дзвониш мені, щоби попередити, що затримуєшся!»). Але будьте обережні, тому що за цими двома словами ховаються великі проблеми. Вислови «Ти завжди» і «Ти ніколи» навішують ярлики, які можуть закріпитись на все життя. Діти стають такими, як ми про них кажемо, тому якщо казати дитині, що вона «завжди» забуває дзвонити, вона, швидше за все, дзвонити не буде. Краще спитайте її про те, як ви можете допомогти їй змінитись: «Я помітила, що ти іноді забуваєш приносити додому зі школи підручники. Що ми можемо зробити, щоб допомогти тобі запам'ятати це?».

4. «Чому ти не береш приклад із сестри/брата?»

Брати, сестри й суперництво між ними нерозривно пов'язані – будь-яке ваше висловлювання, яке передбачає порівняння, лише роздмухує це й без того яскраве полум'я. Якщо ви кажете, наприклад, «Твій брат грає на піаніно, у нього чудово виходить, чому ти не можеш так само?», ви, власне кажучи, нагадуєте дитині, що музика – це коник брата, а не її. Порівняння ділять братів і сестер на категорії – розумний, спортивний і т. п. й перешкоджають дітям займатись тим, у чому успішні їх брати. Намагайтесь заохочувати кожну дитину в будь-якому занятті, яке вона вважає «своїм», та уникати порівнянь.

5. «Я казав (ла) тобі, що чекати до останньої хвилини було помилкою!»

Ви постійно повторювали дитині середнього шкільного віку, що коли вона буде грати у відеоігри до вечора, то не встигне підготуватись до контрольної роботи з математики. Ну і що ж? Вона лягла спати дуже пізно, пішла до школи сонною й непідготовленою і написала контрольну гірше, ніж могла. Кожне ваше «Я ж казала тобі» каже дитині про те, що ви завжди праві, а вона, на відміну від вас, завжди помиляється.

Коли вона приносить додому погану оцінку, не піддавайтесь спокусі сказати «Я ж тобі казала», краще спитайте дитину про те, чи можете ви удвох придумати, як їй краще підготуватись до наступного уроку. Крім того, розкажіть їй про позитивні моменти, які відбуваються, коли вона справляється із завданням. Наприклад, наступного разу, коли дитина на ваше прохання прибере свою кімнату, скажіть: «У прибраній кімнаті набагато простіше шукати речі, чи не так?». Ця фраза не є доказом вашого пильного батьківського контролю і ставить чистоту в кімнаті в заслугу дитині, а не вам.

6. «Ти найкращий футболіст!»

Зрозуміло, що фрази, які недооцінюють і принижують зусилля вашої дитини («Ти не художник!»), можуть приносити їй багато шкоди, але, насправді, навіть позитивні висловлювання можуть бути вкрай небажаними, бо вони обмежують дитину. Наприклад, ви постійно кажете сину, який він розумний. З часом він починає боятись пробувати свої сили в чомусь новому, оскільки боїться виконувати більш цікаву роботу, побоюючись, що перестане бути «розумним», якщо отримає «10», а не «12». Такі фрази призводять до зворотного ефекту. Коли ваша дитина бореться з виконанням складного завдання, а ви кажете: «Але ж ти такий розумний!», вона може відчути себе невпевнено, тому що в цей момент не відповідає вашим очікуванням.

Але що робити, якщо ваш син не такий вправний футболіст? Головне, щоб він любив свою справу (у даному випадку футбол). Але якщо він відчуває, що в нього недостатньо здатностей до цієї гри, то в подальшому може відмовлятись пробувати свої сили в інших видах спорту. Тому у своїх висловлюваннях фокусуйтесь на зусиллях дитини: «Ти відвідуєш усі тренування й викладаєшся на повну силу» або «Ти проробив фантастичну роботу над цим рефератом!».

7. «Не хвилюйся, перший день у школі пройде чудово»

Що поганого в тому, щоб заспокоювати тривожну дитину? Якщо ви просите дитину не перейматись, то відхиляєте її почуття. Після ваших слів вона продовжує хвилюватись із приводу першого дня у школі, більше того, вона починає турбуватись про своє занепокоєння або про те, що ви засмутились через її занепокоєння. Те ж саме стосується таких фраз, як «Не плач» і «Не гнівайся». Замість цього скажіть: «Я бачу, що ти стурбований. Можеш розповісти мені, про що ти найбільше хвилюєшся, щоб ми могли з тобою обговорити це?».

8. «Тому що я так сказав (ла)!»

Ми всі потрапляли в ситуації, коли треба негайно вийти за двері та немає часу пояснювати, чому треба вимкнути комп'ютер і поспішити на сімейні урочистості/візит до лікаря/у церкву. Категоричне «Тому що я так сказав (ла)» підкреслює ваш контроль над дитиною й не бере до уваги її зростаюче почуття самостійності, а також здатність розуміти ситуацію. «Тому що я так сказав (ла)» також нехтує потенційною можливістю навчання.

Скажімо, у такий прекрасний сонячний день ваші діти не хочуть їхати в гості до літньої двоюрідної бабусі, значно більше задоволення вони б отримали від їзди на велосипеді. «Тому що я так сказав (ла)» лише примушує їх відчувати власну нездатність зробити вибір на користь того, що вони хочуть. Краще скажіть їм так: «Я знаю, що ви хотіли би покататись на велосипеді, але бабуся Іра дійсно любить вас і хоче бачити, ми повинні намагатись поважатикожного члена нашої сім'ї». Таким чином, навіть якщо діти продовжують бурчати, вони знають, що їхні почуття важливі; крім того, вони отримують цінний урок у ставленні до членів сім'ї.

9. «Я не хочу, щоб ти дружив із Сашком, мені не подобається цей хлопчик»

Так, багатьом батькам з найрізноманітніших причин не подобається «той хлопчик», але в той момент, коли ви кажете дитині, що «цей хлопчик» вам не подобається, він стає для вашої дитини більш привабливим. Спочатку з'ясуйте, що конкретно вам не подобається в Сашкові. Він вам просто не подобається чи несе певну небезпеку, якій ви не хочете піддавати свою дитину? Якщо перше, просто терпіть. Якщо останнє, поставте перед дитиною кілька відкритих запитань: «Чому тобі подобається гуляти із Сашком? Чим ви займаєтесь, хлопці?». Ідея полягає в тому, щоби тримати зв'язок між вами й дитиною відкритим і сприяти дискусії про цінності, погане й хороше і т. п.

10. «Ти робиш це неправильно! Дай краще я це зроблю»

Ви попросили дитину розмішати суп або скласти рушники, помити машину. Звісно, вам потрібна допомога, але потім ви помічаєте, що дитина робить усе не зовсім правильно. Залежно від вашого ступеня перфекціонізму вам може бути важко стримувати себе, щоб не втрутитись і не зробити все самому. Але втручання – це помилка, тому що в такому випадку дитина ніколи не навчиться робити що-небудь правильно і навряд чи захоче допомагати вам у подальшому. Якщо ви здатні витерпіти неправильний порядок складених рушників або не зовсім чисту машину, зробіть це. Або втрутьтесь, але з метою співпраці, а не відсторонення дитини від виконання дорученої справи: «Хочеш, я покажу тобі, як моя мама вчила мене гарно складати рушники?».

                                                Джерело: http://childdevelop.com.ua/articles/upbring/975/

Поради батькам у вихованні підлітка

         Виховання підлітка – дуже складне завдання. У цьому віці діти, з одного боку, вже перестали бути залежними від вас малюками, а з іншого – ще не перетворились на дорослих молодих людей. Ця перехідна фаза приносить проблеми як батькам, так і самим підліткам. Проте за допомогою терпіння й корисних порад, викладених нижче, ви зможете успішно подолати цей період життя дитини й перетворити вашого підлітка на впевнену молоду людину.

Будьте не батьком, а другом

     Час балувати дитину минув! Будьте більше другом, ніж батьком. На цьому етапі дуже важливо, щоб ваша дитина усвідомила, що ви любите її та дбаєте про неї. Замість того щоб виносити догани за помилки, продемонструйте підлітку, що ви розумієте ситуацію й завжди готові його підтримати. Це одна з найкращих порад про виховання підлітків, яку вам варто прийняти.

Поважайте особистий простір підлітка

          Секрети складають більшу частину життя підлітка. Як батьку вам необхідно знати всі таємниці життя вашої дитини, але іноді їй необхідно надавати особистий простір та уникати втручання в її світ. Нехай ваша дитина приходить до вас тоді, коли він/вона дійсно потребує цього.

Підготуйте себе до особливостей підліткового періоду

      Підліток – це вже не дитина, тому треба певною мірою готувати себе до його виховання. Читайте книги або пригадуйте свої підліткові роки й те, як ви справлялися зі змінами у вашому житті. Чим більше ви дізнаєтесь, вивчите й проявите емпатії, тим краще зможете зрозуміти вашого підлітка та його проблеми.

Дисциплінуйте, а не карайте

    Коли ви намагаєтесь установити певні стандарти поведінки підлітка, не будьте нав'язливими. Обговоріть з дитиною дисциплінарні моменти й візьміть до уваги її думку. Поясніть, чому необхідно встановити правила дисципліни та яку користь вони принесуть їй. Дуже важливо дати підлітку можливість висловити свою точку зору перед установленням будь-яких дисциплінарних правил.

Прищеплюйте почуття відповідальності

У деяких культурах підліток уважається вже дорослим. Це сприятливий час, щоби зміцнити його почуття відповідальності. Спробуйте покласти на нього більше домашніх обов'язків, а також надайте йому можливість самому справлятися з ними. Це повинно вселити в підлітка почуття відповідальності та впевненості в собі.

Знайдіть час для систематичного довірливого спілкування з підлітком

Підлітки, як відомо, народ украй нетовариський, тому батьки просто зобов'язані забезпечити систематичне спілкування з дитиною. Незалежно від напруженого робочого графіка й ділового способу життя, батьки повинні знаходити час вільно спілкуватися зі своїми дітьми і співпереживати їх життєві перипетії. Це може бути будь-який час: під час сніданку, удень або в кінці дня за вечерею.

Дійте превентивно, з урахуванням прогнозу розвитку подій

Шукайте відповідний час, щоби порозмовляти з вашою дитиною про важливі для неї запитання, які вона часто не у змозі поставити, або просто соромиться зробити це. Це може бути тактовна розмова про музичні переваги або серйозне обговорення таких тем, як період статевого дозрівання чи інтимне життя. Намагайтеся чітко відповідати на запитання підлітка, не намагайтесь ухилитись або давати завуальовані відповіді.

Будьте свідомими й обережними

          Необхідно надати підлітку особистий простір, але в той же час важливо взяти за правило дізнаватись (непомітно дізнаватися) про ті місця, які він відвідує, і про його компанію. Це не означає, що ви повинні шпигувати за своїм підлітком і підслуховувати його розмови. Ви повинні бути відкритим до спілкування, щоб дитина не боялася звертатись до вас.

Будьте милосердними і співчутливими

        Перед тим як суворо відчитати підлітка, постарайтесь поставити себе на його місце. Будьте розсудливими, дотримуйтеся правил і дисципліни. Важливо бути привітним, терплячим і здатним зрозуміти. Намагаючись дисциплінувати підлітка, ніколи не застосовуйте силу й не завдавайте фізичну шкоду його здоров'ю. Дослідження довели, що озлоблені та скривджені підлітки зазвичай виростають неповноцінними й навіть жорстокими дорослими.

Будьте гідні наслідування

        Навіть у підлітковому віці діти наслідують батьків просто тому, що батьки – це єдина константа в їх мінливому світі. Якщо існує невідповідність між тим, що ви кажете, й тим, що ви робите, підліток легко визначить фальш. Тому завжди намагайтесь бути прикладом для наслідування – тим, кого підліток з радістю копіює.

           Виховання підлітка вимагає більше турботи, ніж будь-який інший період виховання. Хто завгодно може надати підлітку їжу й дах, але тільки турботливі батьки, які розуміють і підтримують, здатні вказати йому правильний шлях. Тому будьте максимально обережними та дбайливими при вихованні підлітка, дуже скоро він стане дорослим, і у вас почнуться кращі часи!

                                                                 Джерело:http://childdevelop.com.ua/articles/upbring/430/