Я – жінка! Ви чуєте люди, я свічка,

Запалена Господом на віки.

Неправда, що я – ребро чоловіче,

Цю казку придумали чоловіки.

Я – жінка. Я річка бурхлива й неспинна,

Що в повінь зриває верхи берегів.

Хто каже, що я підкорятись повинна?

Це ще одна вигадка чоловіків.

Я – жінка. Природою створена пісня,

Яку чоловік заспівать не зумів.

Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,

Я щось незбаганне для чоловіків.

Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.

На думку не можна надіть кайдани.

Це ти мене в рабство продав, чоловіче.

І грішна я стала з твоєї вини.

Та я лише жінка. Я прагну кохання.

Я все пробачаю тобі наперед.

З твоєї криниці – я крапля остання.

Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.

Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля

І гоїти рани візьмуся тобі.

Я – непередбачена, незрозуміла,

Я плачу від щастя, сміюся в журбі.

Я – жінка. Я дійсно, слабка половина.

Нехай переможцям – лаврові вінки!

Історію творять, звичайно, мужчини,

Але лише так, як захочуть жінки!